Прибої неба. Я тону…
Мене рятує цвіт червоний,
Що впав у синю глибину,
А сам – не тоне.
По промінцю з небес спущусь.
Астральним ківшиком долоні
черпну тепла і засміюсь…
О літо, хай сивіють скроні,
Душа тобою молода.
В ній вітер, ліс, і степ, і гори,
Вона, мов спраглий Аю-Даг,
Як тої птахи білий стяг,
Що хоче цілувати море.
Вона - гривастий білий кінь,
В якому трави буйно грають,
А око міряє глибінь,
Оту небесну височінь,
Де коні теж, бува, літають…
