З теплою львівською кавою вдвох із сумним ведмежам
Згадую і посміхаюся, вечір у літі.
Ні, я не каюся, просто впиваюсь життям,
Просто і так час від часу буває на світі...
Більше не треба, на більше немає часу.
Зрештою, Вам не потрібна моя педагогіка.
Дякую Вам, що мені показали красу!
Дякую, що без війни ми дійшли перемоги!
Дякую Вам, що з*явились у мене в житті,
Дякую, що з нього зникли самі, добровільно!
Дякую за перемогу отих почуттів,
Що довели: я напевне, таки божевільна!
Теплим дощем, що для мене став рідним дощем
Капає Львів, у обличчя кидаючи істини...
Може, і ми колись з Вами за ним потечем,
Тільки, напевне, тектимемо руслами різними!
Знаєте, шанси були і надії були...
Просто я з тих, що не люблять, коли ними граються.
Щастя, що Ви легковажні, бо Вам не болить!
Жаль, що я все розумію, та досі вагаюся!
