На сповідь до моря ніхто не запросить,
Так швидко спливає нескорений час,
Щодня розмиває життя, бо вже досить
Триматись за те, що ліпили до нас.
Каміння летить у пророчу безодню,
Ламає пастки для розгублених душ.
Тривають пригоди зі світом не згодних,
Хто бачить безмежність у сяйві калюж.
Дощами насичений попіл бунтує,
Тепло забирає в живих хижаків.
Ти знову підеш і навряд чи почуєш
Мелодію сонця, знайому зі снів.
