на дереві він спорудив собі дім.
у кроні вирощував квіти,
зліталися на які
метелики
і колібрі.
завітали часто у дім,
вбігали всілякі манки:
капуцини, лемури,
намаскуси і шимпанзе... -
все вертляві кривляки,
невпинні бешкетуни.
зазирали поважні зрідка
горили й руді,
бородаті, хмурні
могутні орангутани -
і метушливий в ту мить
припинявся мавпячий галас.
а ось ледар кіт взагалі прижився у домі -
він полював ночами
і спав увесь день,
розлігся
у листі м"якому вітальні,
адже був йому будівничий
найліпший і віданний друг
настільки,
що навіть стояло питання
хто тут газдою - він чи кіт?..
так любив його зодчий...
...у час бурхливих дущів
будинок розхитував вітер
і у кожному у кутку
самотність чаїлась похмура.
ніхто не вбігав, не заходив,
не зазирав -
бо гостикам не до гостин,
коли блискавки з гуркотом грому
стрімкі і огненні лучать
в зелене верхів"я лісу.
коли світ весь позбувся блиску,
блідий, непрозорий, в тумані,
коли квіти у кроні
сховалися у бутоні
нажахані ревом стихії
і кіт боягуз, ледацюга
під ліжко утік і дрихне... -
самотньо зодчому, сумно стає
в сезоні дощів постійних
і не надійним тоді
здається життя йому все,
як і це житво хитливе,
на дереві що спорудив він...
...і так у колисці стихії
сезону дощів і вітру
він, заколисаний в зливу,
задрімав з непривітних думок.
але раннього ранку
збудив його кіт
і павіан,
рідкісний гість анубіс.
і всі вони разом
пішли зустрічати сонце з-за обрію,
краю світу.
сиділи в чеканні у кроні,
вінчаній квітами, до яких
злітались метелики і колібрі
після тривалої зливи...
пишна у Вас, Миколо, фантазія, відтак і верлібрики - як віточки з едемського раю! 
винна - нудьгую й от і фантазую...дякую, Олексо! 
