Сумує осінь й плаче знов дощами,
Зриває вітер золото прикрас ,
І витає смуток й туга поміж нами,
Бо осінь -красуня залишає нас.
Йде вона в зажурі та вітру благає,
Щоб останнє листя не кидав до ніг,
Хай він трохи стихне , трохи зачекає,
Щоб красу багряну не прикрив ще сніг.
В пелену туманів ранки одяглися,
Звели голі віти до небес ліси,
По ріллі холодній круки розбрелися...,
Ой як шкода, осене, твоєї краси.
Калина схилилася, трохи зажурилася,
Що минула швидко осені пора,
До смутку осіннього намистом тулилася,
І казала осені , що краса жива!...
