І я була...і він... і мить.
В душі палахкотіло.
Завмер на хвильку цілий світ.
Ховаємось невміло.
Все наче вперше, цвіт, весна?
Та ні на дворі осінь.
Але чому ж така п'янка,
забуть не можу й досі?
Лиш я і він, тремтіння рук,
жадані поцілунки.
І тіло плавиться від мук
і прагне порятунку.
Ми тільки вдвох, хоча б на мить
що в щасті, ще нам треба?
Хіба просити довгу мить-
на все життя - у НЕБА.
