|
Цей рік був дуже важким, тому дідусь Семен не зміг засадити городню ділянку раніше, як це робив завжди, через несприятливі погодні умови приходилось довгенько погоду чекати... Пізно відійшла зима, а потім рясні та часті дощі падали три тижні майже безперестанку, і все дальше на календарі відтягували садибу...
Дружини дід не мав, а родичі давним давно його забули, проте він не жалівся долі, у свій старенький вік він дав би фору й молодим, та цього року щось й здоров’я підводити уже почало, то спину протягнуло, то ноги крутять... Та він завжди й за все, і навіть за цей біль, вранці та у вечері дарував подяку Богу, аж тоді сідав за стіл. Сусіди жили далеченько, інколи старенький їх провідував, приносив мед та яйця, адже був щедрим й добрим чоловіком. Часом сам цукерку не з’їсть – сусідським дітлахам віднесе... За це ніколи допомоги в чомусь не чекав, йому було б достатньо "дякую" і все... Дехто з односельчан побачивши старого – жаліли та частенько запитували чому не розшукає родичів, щоб на старість води склянку подали... А то живе вже довго сам.. А дідусь Семен завжди однаково на це відповідав: "Ну що ви, як це я сам живу?... Мені самому було б сумно, нас двоє вже давно живе, навіщо мені тоді було б два ліжка? Ми з Богом живемо у згоді!"
Місяці проходили й старенький все обсапував та підливав, від спеки огірки й капусту рятував, а як починає підростати урожай, радіє мов мала дитина. Бувало прийде з городу як стемніло, втомлений, та стане на коліна, схилить голову до низу та розмовляє з Богом. Питається поради, просить захистити помідори від всихання, картоплю від жуків... Помолиться та промовляє:
– Але нехай буде не моя, а Твоя воля Господи!
Переживає... Щоб був урожай, а то що буде бідним роздавати... Йому картоплі мішок на рік стає, а решту всім, тим хто немає свого обійстя роздає, тому що їжа біднякам перш за все потрібна.
Настала осінь... Подібна дуже на весну – дощі, а дальше приморозки... Та дідові Семену немає часу грітись в хаті, старенький весь брудний та мокрий збирає урожай, й потрібно за сьогодні! Адже завтра передають вже сніг, й усе насаджене може позамерзати...
– Я тобі поможу, не переживай ти так, – промовив Бог!
– Ні, я сам, Боже! Я не хочу, щоб ти змок та застудився, й ще й одежу забруднив, а завтра ж Тобі присутнім бути на Службі Божі, я сам Боже, я встигну, до вечора... Без голосу відповідав Всевишньому дідусь Семен.
Й над урожаєм так трудився, що забув про біль в спині і в ногах. Щосили кидав на воза кабачки, квасолю, буряки... Й кобилою відвозив на подвір’я, та й як би не старався працьовитий цей господар, все ж почало смеркатись, й сніжок легенький пролітати починав.
– Вйо! Ну-бо, Краса, уперед! Нічого, ми ще встигнемо все зібрати та завезти на подвір’я! Вйо! – запевняв себе й свою тварину дід!
Поки пішов складати до січкарні все привезене із воза, надворі трохи вже стемніло! Старенький вийшов на подвір’я та заплакав... Зима засніжила все довкола...
– Як же так... Передавали ж на завтра... Я не встиг... – промовив дід Семен й хотів сідати на віз, щоб їхати на городню ділянку знову, та Бог затримав зі словами:
– Семене, як це ти не встиг, зайди в свою січкарню ще раз й глянь!
– Але ж це не можливо! – зрадів господар. – Звідки воно взялось? Я лиш половину позбирав?!...
А Всевишній на що старенькому і відповів:
– Ти хоч наполягав, та я не міг сидіти просто так, я допомагав твій
урожай збирати за тобою. Просто ти не озирався...
Дідусь Семен став прямо подвір’ї на коліна і байдуже що сніг, та з всієї вдячності промовив:
Спасибі Тобі любий Боже, тепер усі бездомні не будуть голодувати!
3 серпня 2013 року
ID:
727947
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 09.04.2017 02:30:53
© дата внесення змiн: 09.04.2017 02:30:53
автор: Ель Демір
Вкажіть причину вашої скарги
|
