Жив монах високо в горах,
Істину життя він знав.
Відав, що є радість й горе,
З Господом лиш розмовляв.
Схимник був старий і сивий,
Їв, що Бог йому послав.
Ніс свій Хрест і був щасливий,
Бо скарби правдиві мав.
Якось раз прийшов до нього
Чоловік. У ноги впав:
"Воскреси синочка мого,
Я одного його мав...
Рік тебе шукав усюди,
Йшов і падав, знов вставав,
Всі в селі щасливі люди,
Тільки я біди зазнав."
Втер монах бідаці сльози,
Із колін його підняв:
"Є в житті і сонце й грози,
Хто родився, той - вмирав...
Ти повір мені старому,
Лиш Христос смерть подолав...
Смертні ж всі підуть додому,
Бог усім за дім подбав.
Йди від хати і до хати
І скажи, що я казав,
аби дали по зерняту,
хто нікого не ховав.
Як знайдеш зерня гірчичне
знов приходь, як скресне став.
Тільки правда одна й вічна,
в кожного хтось помирав..."
Там - вдівець, там - удовиця
Дарма йшов, дарма питав...
І з тих пір гірчить гірчиця
... І монах кудись пропав...
Оксана Максимишин-Корабель
23 січня 2017 р.
Португалія
