Зорі пливуть у безмежнім океані любові,
мов діаманти, блищать серед сапфірних морів,
у найпишнішу корону всесвітню навіки закуті,
покриті неземним сяйвом далеких вогнів.
Вічність зорепадних хвиль, примхи далеких галактик,
бурхлива ненаситність чорних дір та їхніх нащадків,
величезних квазарів, як гейзерів виплеск морів,
місячне сяйво, мов острів, серед буйних штормів.
Зорепади, мовно золотосяйні, небесні дощі,
талантів прекрасних, райських Едему садів,
кружляють над нами у міріади далеких світів,
пролітають крізь наші серця, зігріваючи їх.
І час затихає, миті зникають серед думок,
ти зустрічаєш цей океан, кожну ніч знову й знов,
а він все тебе колихає, мов малечу, якій потрібна любов...
