Моя любов, немов легенький вітер,
Що не обтяжує і не пройме.
І різнобарвна, як у полі квіти,
Що ніжно шепчуть: ну цілуй мене.
Моя любов – червона горобина,
Що так красиво вписується в гай.
До твого серця тонка павутина,
Вплітай її у серце і кохай!
Ніжна лілея на озерних водах,
Вода, що не напитися повік.
Усмішка на лиці твоїм чудова,
Щастя твого нескі́нчений потік.
Моя любов п’янить вином медовим,
Сміється сонцем у твоїх очах.
Вуста солодить трунком малиновим,
Увись тебе здіймає, немов птах.
Красива, ніжна, щедра, легкокрила,
Солодка, лагідна, жагуча, неземна…
Вона тебе до щастя приручила.
Мою любов не випити до дна.
О, як вас одразу на iноземнi звернення потягнуло "мiстер". У наших землях наче ж, як правило, звертаються "пан", а не "мiстер". Ну, гаразд, якщо вже пiшла мода на все закордонне, то можна й так сказати. Синьйорита Хелена, а чому ж слово "павутиння" застосовують лише до старого виробу павукiв, його i до нового можна вжити. Але якщо вже вiд слова "павутиння" вiддае старiстю, то можна тодi використати ще слово "павутиннячко".
Гарний вiрш, Олено. Дуже яскраво, оригiнально звучить. Гарне у вас вийшло порiвняння почуттiв з природними явищами i з рослинами. Сюжет вашого вiрша чимось нагадуе пiсню росiйського спiвака Олександра Шевченка "Будет все, как ты захочешь", ну, якщо мовою оригiналу:
Твоя любовь, как свежий ветер
Твои глаза, как полная луна
Твои слова, как песня на рассвете
Улыбка, как весна
Твои мечты, как сказки мне знакомы
Твои следы - затейливая нить
Твои шаги легки и невесомы
Их не остановить.
Тiльки от у вас у 7 рядку слово "павутина" - нi, воно, звичайно, е i таке слово, але якось в украiнськiй мовi набагато частiше вживають слово "павутиння".
Ах, містер "Пісенний вернісаж", думаю ви погодитесь, що кохання краще вплітати тоненькою срібною павутинкою, аніж старим павутинням... яке краще віником геть))). А пісня Шевченка нічогенька. Дякую!