Я випав із свого щоденного денника,
І світлом пролився як свіжим дощем.
Й датовими цифрами, різно-червоними.
Сиджу я на місяці з календарем.
Я марю луною, відлунням примареним.
Рахую відсотки космічних століть.
Цей раунд очікувань, цей чай охолоджений.
Так довго з надією в нічному кіно.
Ми були під дозою, ми були розсіяні,
І як догадатися хто там кого.
Якщо плівки в соромі, мутилися кадрами,
На цифри датовані, на дати з вогнем,
На те що надія ніколи, як водиться,
З спокійною совістю на чай не зайде.
