Покотилось сонечко в траву,
Як горошина по шклу в водицю,
У чарівнім світі я живу
І сама мов тая чарівниця
Думки котяться як той горох,
Водопадом до серця стікають,
Теплотою щиру доброту
Днини цьої, руки повертають.
А за обрій сонце як впаде
Зорями осипле неба поле,
В сяйві їх знов стріну я Тебе
Поділюсь з Тобою щастям й болем…
Вітри колисатимуть траву,
Пригорнусь до неї я хутенько
В чарівному світі я живу
Та чомусь болить моє серденько.
Галина Рибачук-Прач.
