Так страшно не прокидатися більше в твоєму полоні,
Не бачити твоїх зморшок і вилиць, коли ти нервуєш.
Я божеволію, коли ти цілуєш мої долоні
І навіть не злюсь, коли ти мене не чуєш.
Так страшно тримати те, що вже тобі не належить
Й повільно помирати в спогадах тих днів.
Ти думав, що любов мине, як нежить,
Бо так, як я, ніколи не хворів.
