Минулого не повернеш,
Але й забути теж не можна.
Його не вхопиш, не торкнеш.
Воно – вже пройдена дорога.
Там була радість і печаль,
Там люди, до яких так часто
Усе ще проситься душа,
А розум шепче, що не варто.
На тлі минулих поколінь
Одне життя, це лише крапка.
Та скільки в ній бажань і мрій,
І сліз не виплаканих краплі.
Там квіти юності цвіли,
І палко вміли ми кохати.
Які щасливі ми були!
Уміли вірити й жадати…
Та порох прожитих років
Покрив вагою душі наші.
Всі відчуття стали черстві.
Не здатні більше ми кохати.
Але, десь глибоко в душі,
Жевріє іскорка надії,
Що вітер здує груз твердий.
І в серце повернуться мрії.
