І вже душа біжить новій весні назустріч,
Бо зранку сніг так стрімко-стрімко розтає.
Зника зимова надоїдлива байдужість
Й думок хода напрОчуд легшою стає.
Дзюрчать струмки, замети тихо осідають
І неба простір синню нас дивує знов.
Звичайно, в січні дні чомусь такі бувають...
А може до Зими приходить так любов?
І, забуваючи на мить свою холодність,
Зима прогонить і мороз, і вітер злий.
Закреслить усмішкою смуток і самотність,
Промовить тихо Січню:" Ти, коханий мій".
Але не втримаються ні мороз, ні вітер -
Повернуться, щоб навести в природі лад:
Мороз на вікнах знову намалює квіти
І піде тихий і лапатий снігопад.
Один одному Січень і Зима всміхнуться:
Хіба кохання спинять вітер й холоди?
Коли два серця, як одне, щасливо б"ються,
Вони життя, як поле, зможуть перейти.
А вже підморожує знову. 
