„В душе его с тех пор с чуть лёгким жженьем
Горит неугасимая свеча.
Так пусть он вечно бредит продолженьем,
В котором он тебя не развенчал.“
Евген Василенко
З роками кріпне міри почуття
та пам‘ять катом у нічній тиш́і,
мечем Дамокла**, Агасфера*** проклятт́ям,
шугає в неприкаяній душі.
Не жар, не марево і не гарячка,
але так скоїлось, що годі й розібратись,
та з думкою про веселушку і гордячку,
йому довіку потайки скитатись.
Приречений на вічну він розлуку,
бо не знайшов її у жодній іншій.
Він не тримав її чарівну руку,
а тому і порівнювати ні з чим.
Вона залишилася книгою тією,
що в юності її не прочитав.
Бо інший легінь, бавився із нею,
і граючись всі аркуші порвав…
З тої пори в душі свіча палає
і обпікає груди… мов в кіно.
Хай краще недосяжною її він пам‘ятає,
чим, прочитавши, позабув давно.
12.11.2015, Миколаїв
* Навіяне твором Євгена Василенка „Агасфер“: http://www.stihi.ru/2011/12/29/4370
** Дамокл – фаворит сіракузького тирана Діонісія I (за давньогрецьким переказом правив у 5 столітті до нашої ери).
*** Агасфер або Вічний жид – легендарний персонаж, за переказами приречений на вічні мандри до Другого пришестя Христа.
