Душі краплина
Я глечиком спустошеним лежав.
Здається не залишилось й краплини,
Ні радощів, одні болючі днини,
Які з великим сумом проводжав.
Відчуєш спрагу до життя несамовиту.
Теплом весняним дме зі всіх шпарин.
Рілля у полі кров'ю вся залита.
- “Це хліб твій тяжкий, шлях,
мій блудний син!”
Невтішно так плачуть діти,
Які так хотіли жити
Щоб на цьому світі радіти,
Мусимо їх захистити.
Мати плаче невблаганно,
Над тілом сина бездиханним.
Ми тебе ж так любили.
Щойно мою душу вбили.
Господи за що це горе.
Сліз пролито ціле море.
Та відчуття спустошення важке,
Болючих втрат, від непоправних рішень…
Хтось нас напризволяще кинув грішних,
Та й на поталу прірві віддає…
Живеш від роковин до роковини.
Почуєш тяжкий стогін молитви.
Мій ворог вбив в моїй душі дитину,
Яка повільно пливе за світи.
Невтішно так плачуть діти,
Які так хотіли жити
Щоб на цьому світі радіти,
Мусимо їх захистити.
Мати плаче невблаганно,
Над тілом сина бездиханним.
Ми тебе ж так любили.
Щойно мою душу вбили.
Господи за що це горе.
Сліз пролито ціле море.
Над нами нескінченні зливи й зливи,
Та наш нарід ще й не таке долав.
Сьогодні ворог вбив в моїй душі дитину,
Яку беріг я й ніжно колихав.
Горнув її й тулив до теплих рук,
Гойдав її співав їй колискові,
На прабатьківській українській мові…
З найкращих, утворилася, сполук
Моя душа, тендітна, українська,
З давніх-давен, з трипільця орача.
В степу за неї скаже баба скіфська.
Зі свистом стріл й сталевий ґвалт меча,
Душа відчує, немов та пташка свійська;
З байраку, з балки, з яру, деркача…
Пил до гори, то йде вкраїнське військо!
Гуде навколо, стяги майорять.
Остання битва запалає. Близько
Гарматні перші постріли гримлять.
Ось поле битви, що ж більшого хотіти?
За діточок, за материнський плач
Собачу кров на цю ріллю б пролити,
Всадити б в скроню ворога пірнач.
Невтішно так плачуть діти,
Які так хотіли жити
Щоб на цьому світі радіти,
Мусимо їх захистити.
Мати плаче невблаганно,
Над тілом сина бездиханним.
Ми тебе ж так любили.
Щойно мою душу вбили.
Господи за що це горе.
Сліз пролито ціле море.
В живих серцях луна слова Христа
“Нехай до мене йде ось ця малеча”.
Чи є хоча б одна в краю предтеча,
Якого б добра мати сповила?
А доки цей байдужий світ людей
На нашім горі заробляє статки
За кров та сльози, помстимось, дітей.
Щоб не залишилось від вас паскуд й згадки.
Невтішно так плачуть діти,
Які так хотіли жити
Щоб на цьому світі радіти,
Мусимо їх захистити.
Мати плаче невблаганно,
Над тілом сина бездиханним.
Ми тебе ж так любили.
Щойно мою душу вбили.
Господи за що це горе.
Сліз пролито ціле море.
ID:
1037241
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.04.2025 21:42:54
© дата внесення змiн: 07.04.2025 22:39:58
автор: CONSTANTINOPOLIS
Вкажіть причину вашої скарги
|
