* * *
Вже майже ранок. Плачуть сови,
Ще по-нічному – сумно так,
Я зрозумів, що без любові,
Я наче немічний жебрак,
І запалає темне небо,
Прокинувшись від свого сну,
Я не прошу, мені не треба,
Щоб долю ти несла мою,
Я не прошу ділити смуток
Зі мною порівну – навпіл,
Чи, щоб пав твій поцілунок,
Чи, щоб струною він дзвенів,
Лиш погляд твій, такий розкутий,
І кроків невмолимий такт,
Мені відкриє рай забутий...
А доти я лише жебрак.
Дійсно так , без любові і без підтримки , ми наче жебраки ! Особливо болісно , коли нема кому по-справжньому розкрити свою душу , сказати найсокровенніше . Спасибі!
Олаф Халді відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо что обратили внимание! Очень приятно... 
