13 грудня 1963 р. – після швидкоплинної хвороби нирок, викликаної побиттям у міліції, помер Василь Симоненко, український поет, громадський діяч, дисидент.
***
У місті над Славутичем прадавнім,
Де славою застиг Вітчизни біль,
Свободи дух живе у вічно-травні,
І вічно-молодий там спить Василь.
Свічадо правди, полум’яне серце,
Вкраїні сяє крізь безодню бід,
Не стишиться душі джерельне скерцо,
Із слів не облетить духмяний цвіт.
Безсмертні письмена він нам залишив,
Спішив творити, ніби знав про те,
Що спів його так швидко змінить тиша,
І доля терном у піснях зросте.
Недолюбив, не доспівав, та гідно
Звання Людини по житті проніс.
Кохав свободу і Вкраїну рідну
До саможертви, до кривавих сліз.
Не страшно молодими помирати,
Коли у мріях і у серці рай,
І людям із добром заповідати –
«Радій життю, надійся, вір, кохай!!!»
В чому урок Василя Симоненко для всіх нас? Мені здається в тому, що Людина, якщо вона це зрозуміла всім серцем і розумом, непереможна і ніякі сили її не здолають. Як зараз Україну. Слава Україні, яка має таких синів!
це ти віршик "під ялинку" написала? будеш читати вихователькам в садіку? 
