Перепрошую за лексику.
Записано зі слів пораненого бійця
– Верни мені очі! –
трясе він за плечі її...
– Я бачити мушу!!!
Ти ж лікар! Верни мені очі!!!
БратИ там без мене –
ти це розумієш, чи ні?! –
мої, Іловайські...
Верни – і проси, що захочеш...
– Ану, заспокойся!
Контузія – штука важка...
Очам треба час...
I нічого без нього не вдієш.
Дивись на таблицю...
– ...
– Набачився?
– Ку#ва!..
– Чекай
ще місяців зо два!
Оклигаєш, маю надію...
Як очі вернуться,
тоді вже по совісті дій!
Іди... Принагідно
лікуй поведінку звірячу...
– Пі... Все пливе!
Чом же влізло ув очі тоді
москальське те "Ы",
що з колиски впритул я не бачив?!..
Б…, двадцять три роки
у власній країні!!! Спимо???
У мирному сні,
б…, не всі мають щастя вмирати!..
Чого ви чекали??? –
яких і чиїх перемог,
не здужавши навіть
змінити цю дошку трикляту???
А й справді, зверніть увагу при нагоді
В іншому словесному оздобленні, але цілком передає почуття, коли бачу, чую все, що є на наших вулицях, а вже ж не у Донецьку, а у Києві. На торгу тітка дає здачу і називає гривні руб.... У мене це слово з горла не лізе, а вона не відрізняє хороші гроші від поганих.
Ой, що ж я робитиму, Танюша, як ту дошку змінять? Як я буду медкомісію проходити?!! Цю дошку я вже завчила, а от коли буде нова
До речі, як той хлопець? Щось бачить? Може треба з ним поділитися досвідом життя підсліпуватої з дитинства?
