Ніхто незнав, що трапиться біда,
І захлине вона людей немов вода.
Ніхто незнав, розради не шукав,
Тому що українців голод наздогнав.
Він чорна хмара,повінь,землетрус,
Чи українець ти чи білорус,
Він не звертав уваги на народність,
Пригнічуючи цим народну гордість.
Лиш закровавлені він руки мав,
У них дитятко він тримав,
І ними тисячі житів урвав,
На молитви уваги не звертав.
Вони молили, плакали,просили
Щоб лиш Господь надав їм сили,
Вони кричали,падали до ніг,
Проте господь чим міг, тим допоміг.
Остальні сили голод забирав,
У діточок життя він відбирав
Проте нового їм не дарував.
За крихту житньої хлібини,
Потрібно обійти долини,
Якби могла я повернути днини,
Подарувала б дітям я свої години.
