Все бігає, шукає кусок хліба,
З надією до людей в очі заглядає?
Коли він їв – хоча б для виду –
Ніхто його, скитальця, не питає.
Хто зпересердя копняка піддасть,
Хто невблаганно покриває матом.
І тільки бабця булочку віддасть,
Яку вже їй так дорого купляти.
Йому так жадібно пити з калюжі,
І спати на асфальті де прийдеться.
А нашим homosapiens-ам дужим,
Ніяк з прогресами не йметься.
Природу знівечили так безбожно,
Останніх її видів не цінують.
Дивлюся в очі пса – стає тривожно,
За що з блохастого кепкують?
За те, що переїхала машина?
За те, що на смітник хазяїн кинув?
Опам’ятайся, адже ти - Людина!
Чому ти повертаєшся в тварину?
Ці очі не благають і не просять,
Вони назовні душу вивертають.
І статусу «Людини» не підносять,
Тому їх так старанно обминають!
19.11.2009
