Але ж і вижити
можливо, що дарма …
Як мить плюгавіє
і живиться утома.
Як через нерв
зійшлася в невагомість
безрадних соняхів
безмірна купина.
І мчати, марити
й жевріти водночас,
як шемріт соняхів
все ще блукає полем…
Коли спідлитися
у затінку нещасть,
скувавши міць
осиротілій волі.