Але ж і вижити
можливо, що дарма …
Як мить плюгавіє
і живиться утома.
Як через нерв
зійшлася в невагомість
безрадних соняхів
безмірна купина.
І мчати, марити
й жевріти водночас,
як шемріт соняхів
все ще блукає полем…
Коли спідлитися
у затінку нещасть,
скувавши міць
осиротілій волі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823902
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.02.2019
автор: Bodo