Бог не дав мені голосу,
Бог не дав мені логосу,
Навіть голки не дав,
Щоб тонкої і гострої,
Щоб зашити.
Навіть простору, простору,
Навіть на постріл.
Не дав.
Так і житиму.
Тільки сирість і сірість,
Навиріст,
Навихлюп.
Не дав…
Це ще скімлять спросоння
Дверята моєї дитячої.
Це ще мама, ще тато.
Щитом – телебачення.
Це ще там
Засинати, щоб не ворушитися —
Не злякати б кота.
Це ще там.
Це ще світло,
так тонко ще смУжиться світло,
за контуром.
Це ще змружені очі котячі,
І звідкись з дорослого світу
Ще у сон мій пливуть голоси
Крізь дверята дитячої…
Це я тут
У цейтноті,
До крайньої ноти.
Уважно
У ваті
Тону.
Справа рук потопельників —
Щось рятувати.
Зліва луки і лики,
А там – піді мною
Непідйомне, таке, що
Не стерплять папери.
Наді мною — зоря зеленава,
На слину приклеєна
Кимось давно
На шпалери.
Це я тут
Саме Я тут
втрачаю шматочками.
Це мої рожевасті світанки підточує
Чужина:
Підкидає яйце
І кує.
По тонкій волосинці
Як голос, що рветься,
Я повзтиму
назад.
До своїх.
По своє.
Я повзтиму
Повз тих, хто не бачить,
Що кров
Рудуватих дощів
Вже згорнулась у хмари.
Чи наосліп додому, додому,
Чи в марево.
Чи до Бога повзтиму.
По голос.
Оригінально! Але ось тут: "Навіть простору, простору" - Навіть простору, простоти. // Вибачте!
Yelyzavetka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, подумаю.
Простоти - за звукописом - так. Але за смислом щось мені не хочеться зараз там простоти.
Перечитаю якось пізніше, може, щось зміниться.
дякую
