Ти пішла із бедуїном, залишилась лиш слідами,
Я в гарячці і не вірю – все здається міражами.
Я на Криті був закритий, крила міряв – звавсь Ікаром,
Та упав я – кара вірна тим, хто в хмарах віражами.
Серенади не співав я; під вікном ходили ноги,
Батьківщина не зігріла – обіймав лише думками.
Та тепло кохання вперше обпалило мені груди,
Приголубить ще голубка – летимо над небесами.
Упадуть Ікара крила – ти побачиш, прочитаєш,
Все тобі – пір’їни вірні списаними пелюстками.
Хочу я, щоб принц незнаний показав тобі оазу.
Спрагла і сама в пустелі – джерело заб’є слідами…
