Десь там, де задрімала залізниця,
І ніколи нею потяг невгамовний
Не рушить вже, бо проміж шпал суниця
Сходить, і сон міцний невиліковний
Все те, чому ім'я "минуле", огортає,
Там час спинився, не біжить, не скаче,
Там доля наша часом тихо спочиває,
Коли в сучасному, буває, плаче
Чи за минулим, чи прийдешнього бажає,
Чи просто озирається назад, туди,
В дитинство наше, і лікує спрагу
З криниці пам'яті одним ковтком води,
Що містить все - і втіху, і наснагу...
________________
Малюнок: Валентин Губарев. Забытый полустанок
