Часто думаю я про минуле,
Що було в житті,а чого досягнула,
Здається маленькі ці всі перемоги,
Але із колін підіймали на ноги.
Колись ще здавалось,що друзів багато,
І легше було якось всіх їх втрачати,
А зараз лиш декілька поруч людей,
Лиш декілька вірних,надійних очей.
Тоді я не знала,що значить кохання,
Тоді зовсім інші були сподівання.
А зараз що маю крім зради і сліз?
Чому час так швидко дитинство проніс?
І зараз у нас лиш проблеми,надії,
Розбиті серця і розірвані мрії.
Сумуєм за тими,кому не потрібні,
А сни золоті,вже навіть не срібні.
Весь час всі шукають у чомусь себе,
І спокій весь,ніч постійно краде.
На вулицях міста,сотні людей,
Які ще нагадують,більше дітей,
Що граються іншими наче в ляльки,
Але ж доведеться колись підрости...
