Я думав, що таких слів нікому не віддам
Я думав, що такі поцілунки постійні
Але я не знав, тоді я ще не знав
Що тепер вони - немов отрута зміїна.
Я не вірив, що колись світ буде іншим
Я не думав, що ти опинишся такою
Любов погасла немов свічка
Разом із тобою.
Тепер лиш згадую твоє м’яке волосся
Твої карі, бездонні очі
І дзвінкий сміх, який мені приносив
Теплі й ніжні ночі.
Струнка фігура твоєї плоті
Тепер повернута спиною
Тепер мої бажання вже жорстокі
Й літають не з тобою.
Посіріло, покрилося туманом
Богом створене життя
Але для чого створене? – для правди і обману?
Чи лиш для повного сміття.
