а він колись був просто перехожим. а він колись був попросту ніким.
він був безликим,сірим,на всіх схожим.для мене був,здавалося, пустим.
а я колись шукала, мов прокляття, своє кохання. Боже, та чому
я взріла всіх, а лиш його останнім? а лиш його закинула в пітьму.
а я тоді металася між світлом. шукала щось, втрачаючи себе.
він вже тоді ставав для мене світом. а я наївна думала — мине.
а я його, не знаючи, віддала. а я його прогнала навіть з сну,
о, Господи, якби ж тоді я знала, що я тепер лише його молю.
що я тепер не зводжу з нього очі. що він мені являється один.
що він щодня, щохвилі та щоночі наповнює мій віроломний плин.
що тільки він тепер мені натхнення.що тільки він єдиний на яву.
що він моє сакральне одкровення. що тільки ним я зараз лиш живу.
що він мій біль, моя печаль і радість. моя спокуса, суть моїх речей.
що він тепер моє смирення й слабість. що він один в мені тепер пече.
о, Господи, якби ж я тільки знала, яким без нього світ буде німим
то краще я б його не зустрічала. то краще він би був мені пустим.
