Нехай тобі розкаже дощ про почуття,
Що відчуваю я до тебе своїм серцем.
Ти увійшов так тепло і привітно у життя,
І я радію цьому, наче «квітчастій» веселці.
Ця райдуга, що засвітила так барвисто моє серце,
Зійшла у день після краплистого дощу.
Природі не під силу передбачити джерельце,
Яке наповнювалось горем досхочу.
Не маю права скаржитись на долю,
На ті випробування, що душа пережила.
Бо ти приніс мені у поміч парасолю,
Що дуже необхідна мені в той час була.
Ти захистив мене від відчаю і муки,
Від тих страждань і неминучих сліз.
Як той Амур, зробив ти з нас сполуку
Закоханих серць – невідворотний фаталізм!
І дуже вдячна Богу я за нас з тобою,
Що стрілись ми в такий феноменальний «стиль».
За те, що поєднав наше життя любов’ю,
У що доклали ми значних зусиль….
