У кожному слові, на власну вагу
Є часточки вічного неба.
Якби ж-то мовчання ламало жагу…
Але, цього більше не треба.
І зимне повітря не гасить вогонь.
Його не загасять ніколи!
Є вічне натхнення тендітних долонь…
А поруч – отруєні словом…
У кожному світлі на частку пітьми
Не вистачить навіть свободи.
Складають легенди,
що «ми – це не ми».
Тікають до власної моди…
Вогонь не загасять ніколи.
Але, ще знайдуться дурні̀.
