Вітер задув у наш спільний сон кохання,
Де душевна музика наповнювала страждання.
І час проходив у забуття,
Я ж не була тобі сенсом життя!
А вітер ще сильніше підсилював оце страждання,
Не могла уже я знайти у цьому виправдання.
Та і не могла скоритись, здатись,
Хоч як хотілось у попіл перетворитись.
У мені росли надія й сподівання,
Не знала, що мене буде чекати таке випробування
І наша зустріч буде остання...
Я зрозуміла - це було лише змагання!
