(Штрихи до портрета однієї
української сім’ї в Португалії)
1.
Вперше Василь ступив на португальську землю в середині листопада 2000 року.
День тоді видався прохолодний і дощовий. В душі у Василя закралось якесь не зовсім зрозуміле хвилювання від побаченого і думкою про майбутнє. Адже їхав молодий український хлібороб з буковинського села в далекий, ще незнаний світ з надією знайти добру роботу ближче до своїх знань і здібностей. Тривожний сумнів дещо розвіяв двоюрідний брат, який щиро зустрів Василя, дав притулок, допоміг в пошуках роботи.
Сільський хлопець, який змалечку привик до праці, освоював роботу досить швидко. У ньому бачили сумлінного, серйозного працівника. Вдень Василь працював, а ввечері самотужки вперто і наполегливо вивчав португальську мову. Він розумів, що це йому буде потрібно тут, на цій землі. На перших порах перебування в Португалії Василь зазнав багато різних труднощів, як і до речі, більшість наших земляків, але інтуїція підказувала не здаватися. І ось, одного разу, зовсім випадково, доля звела його з теперішнім патроном-аграрієм Мануелом Франсішко Лая, який обробляє землю, вирощує сільськогосподарську продукцію і продає її. Спочатку була робота тимчасова, де Василь показав свою працелюбність, вміння працювати з технікою, добросовісне виконання роботи. Португальцеві це сподобалось і він запропонував перейти до нього на постійну роботу. Василь пропозицію прийняв, адже цю роботу він знав ще з дитинства. Батько Василя все своє життя пропрацював в колгоспі механізатором, то і синові прищепив любов до сільськогосподарської праці. Василь в розмові згадує: «Техніку я люблю з дитинства. Пам’ятаю, як батько вчив мене азів механізаторського ремесла. До армії я вже вільно працював на тракторі, а після повернення продовжив цю роботу».
Василь знайшов тут, на чужині, своє покликання хлібороба. Адже працює він в Мануела Лая (с.Понтіш, неподалік від м.Сетубал) вже скоро 3 роки і нарікань як з боку Василя, так і з боку патрона
немає. Стосунки склалися добрі. Життя вже дещо навчило Василя поводження з землею, він любить цю роботу і віддається їй з душею.
2.
В кінці 2001 року до Василя приїхала його дружина Мар’яна, яка теж пішла працювати разом з чоловіком до М.Лая. Вона займається вирощуванням овочів в теплицях, працює на збиранні моркви, капусти, картоплі, перцю, бобових культур, а також підготовляє готову продукцію до відправки споживачам.
Для молодої жінки та матері часом буває виснажливою багатогодинна робота на полі в спеку чи в дощ, але Мар’яна тепер вже більше оптимістична тому, що зараз вся сім’я Ілюків, а це – Василь, Мар’яна і чотирирічний син Георгій, вже всі разом, тут в Португалії. А раніше, як згадує Мар’яна, не одну ніч проплакала в подушку, думаючи як росте маленький син, який залишився вдома з бабусею, і батька-матір він знав заочно, бачив їх лише на фотографіях і зрідка чув голос по телефону. Хоч клопотів сімейних в Мар’яни тепер добавилось, але разом із сім’єю веселіше і на чужині.
В сім’ї Ілюків панує злагода і любов. Василь, як чоловік і як батько, завжди є опорою для Мар’яни і маленького Георгія. До речі сказати, що Василь не любить заглядати в чарку, як це роблять деякі наші земляки, які «відірвались від рідних берегів і пустились за течією».Хай це буде повчальним для них, бо тут, на чужині, це відчувається гостріше, як вдома. Людей женуть сюди матеріальні нестатки, а не проблеми «розслаблятись».
3.
Стосунки між патроном Мануелом Лая і сім’єю Ілюків склалися дуже добрі, як по португальських мірках таке рідко буває. Сеньйору Мануелу поталанило на роботящих українських емігрантів, які вміють добре працювати, знають і розуміють працю. Василь з роду потомственних хліборобів став не замінимою опорою для патрона. Він не тільки добре справляється з сільськогосподарською технікою,але і виконує допоміжні роботи в господарстві: проводить полив агрокультур, доставляє вирощену продукцію на бази і торгівельні установи, допомагає на вечірньому базарі тощо.
Мар’яна жартує, що тут,біля чоловіка,освоює професію механізатора і після повернення на рідну землю зможе управляти трактором не гірше, як Паша Ангеліна.
Працюючи тривалий час в Мануела Лая, сім’я Ілюків, безумовно, збагачується аграрним досвідом і повернувшись згодом на Україну, зможе серйозно продовжити аграрну справу на більш високому європейському рівні, якщо цьому буде сприяти політика нашої держави. Тому позиція цієї сім’ї – це віддати в день виборів Президента України свої голоси за сильного, мудрого, серйозного кандидата, який буде керуватись загальнонародними інтересами.
Щасти вам Василю, Мар’яно і маленький Георгію.
Червень – липень 2004р. м.Сетубал (Португалія).
ID:
422899
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.05.2013 13:30:47
© дата внесення змiн: 05.05.2013 13:30:47
автор: Сетубальський
Вкажіть причину вашої скарги
|
На мудрого президента маємо і нині надію. 
