2. В АВАНГАРДІ СВІТОВИХ ОКОЛИЦЬ
Чути, – кру, кру, кру,
в чужині умру...
Б. Лепкий
І другий погляд в сьогодення.
Не ради хліба і води,
не тільки для копійки в жмені
народ тікає, хто куди,
а в пошуках,
вряди-годи,
десь прислужитись Ойкумені.
Це імміграція в нікуди.
Та де ми тільки не були!
І що було б, якби повсюди
талановиті, чесні люди
на Україні ожили?
Ну скільки треба ще штормів і хвиль,
щоб викинуло націю на скелі,
під завивання бардів-менестрелів,
знекровлену, знесилену, без крил
принадним посміховиськом барделів?
І скільки треба втратити дітей,
що виросли без тата і без мами?
Чого у чергах стоїте рядами?
Одне зі ста проб’ється між людей,
а решта –
прибиральниці з горшками.
Чи й треба сторінки криваві?
Задумайтесь, «багатії»,
брати і сестроньки мої,
орендарі чужої слави,
чом пнетеся в чужі краї?
Хіба ж то в нас немає права,
без олігархів-ворогів,
хто обікрав нас і об’їв,
проснутись у своїй державі,
де був Бандера, Щорс, Ковпак,
творив Петлюра і Довженко,
де жив Булгаков, Пастернак
і не дожив своє Шевченко,
де наш кумир – Миколайчук,
де знають Во́рона, Дарусю,
де люблять Матіос і Стуса,
де чують Ніну…
Де без мук
приватним неукам на зміну
народжується храм наук,
де зріє нове покоління
на щастя й радість багатьох,
де рано ще «на посошок»,
де криголам «Святої Ліни»
з болота виплів і обсох,
де вся Вітчизна об’єдналась
в кулак, свободу і собор,
де бемське панство «повшивалось,
без апеляцій за бугор»,
де у героях не поплічник
хамла в застінках МВД,
а мученик за волю – вічник,
що з Колими ще й досі йде,
де не плюють, не лихословлять,
де знають всі як два по два,
що пануватиме Москва,
коли не мовлять, а глаголять,
де править влада, а не клан,
де стражі прав, а не лягаві,
де спершу – зручність громадян,
а потім – вигода державі,
де доблесть в Січі Запорізькій
відома і за рубежем,
де й нині українське військо
усі традиції дідівські
так само свято береже,
де воїнське ім’я святиться,
де не зігнути, наче крицю,
правічну силу козаків,
де порох у порохівницях
знайдеться проти ворогів,
де загорожею від брата,
від несусідських зазіхань
нам служить щит небесний – НАТО,
якби прийшлося разом стати
на рубежах завоювань,
де щезли ненависть і горе,
де наче блискавка і грім,
любов до ближніх рушить гори
без бурі спротиву, окрім
одної акції покори
святим служителям своїм.
ID:
415233
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 03.04.2013 12:00:42
© дата внесення змiн: 03.04.2013 12:32:50
автор: I.Teрен
Вкажіть причину вашої скарги
|
