|
Знаєш, якщо часто дертися на поличку по старий альбом, стільчик може одного разу не витримати. Так само, якщо часто тримати в руках ті ж світлини, колись, але обов’язково вони набриднуть. Утратять будь-який сенс, і тоді вже точно не треба буде дертися по них. На моє молоде переконання, краще раз на рік все-таки вимочать свої очі в далекому, недосяжному, рідному і, водночас, чужому світі, у котрий більш ніколи, чуєш, ніколи не поверне твій штурвал. Завжди цікаво було, і знову ж таки, лячно знати, що воно таке – старість. Як воно, коли груди тремтять від життя, яке пройшло крізь них так безжалісно і швидко. Адже йому все одно, хто ти. Будь ти хоч Богом. Хоча ні, Бог має властивість буди вічним. І то, лише для деяких. Час не щадить навіть своїх сил, не говорячи вже про матір-одиначку, у якої рак грудей, до яких тягнуться маленькі голодні дитячі вустонька. А йому начхати. Бо всі перед ним рівні. Він прекрасно знає, що через три неділі її засушить туберкульоз, і крихітці треба буде розгрібати путь, щоб так само швидко згаснути.
Так от, старість це, мабуть, прекрасно. Мабуть, це перемога над часом і його безжалісними витребеньками. Подякуй Всесвіту, якщо твої руки колись труситимуться зі спицями і мережаною серветкою для внучки. Вона ж бо і є ти. Я ж бо і є ти. Ти ж бо і є час.
ID:
408652
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.03.2013 16:28:30
© дата внесення змiн: 13.03.2013 16:28:30
автор: Єва Августинова
Вкажіть причину вашої скарги
|
