Печаль сумної кімнати , наче злочин.. « по – білому тьма» ,щось змішане..щось таке абсурдне. Загартовані вишуканістю сни…Навіть вони тепер як фрагменти моєї уяви. Як тимчасові клаптики …уламки щастя,коли у сні ти поруч, і не можливо попрощатися з тобою. Лиш один не достаток…не достаток тебе..
Шалені тижні-близнюки, ошелешено оптимістичні години без тебе, мов суфле, зовсім не смачні.
Лиш ніч свідок моїх емоцій,щирих та відвертих розмов про «варте» .
Ще день без тебе, і рожеві стіни,зовсім невипадково похоронять оголену душу, у коридорах думок «про майбутнє…»
Ще день…ще день і моє кохання «проросте» сніжно білими трояндами (я просто божеволію від них) . Щоночі,щодня
згоратимуть зітханнями слова у півтіні недописаних віршів…
Так хочеться увірватись в твоє серце…і ніжним дотиком рук неймовірно обіймати. Жити у серці…в вишневому цвіті малювати поглядом « сонцем»,а хмільним промінням спинитись на твоїх вустах…
P.S назавжди
