Така безлюдна вулиця. Літає вітер, зриває все заховане на дні. Закохане в мотиві легко-зворушливого вальсу. А через декілька годин стояли ліхтарі, що чітко так направлені всім своїм поглядом вниз.
-"Кого шукаєте?" - Спитав у них, - "І що ви з цього маєте? Не бачите ви ту блакить. Чекаєте на щастя? Хіба ж воно в землі?"
-"Такі оголені шляхи. В них добре видно мить", - відповіли вони мені, - "хто не схопив її той лузер, а може навпаки".
Вони мовчать (шляхи). А може подають нам приклад? Мовчати треба вміти, брехати треба чітко щоб це ніхто не запідозрив, боятися не треба, нема від цього сенсу. Ну що ж тепер усе по плану. Завдяки природженим невдахам люди стають успішними. Дуже часто успіх залишає людину одну на вулиці. Без зайвої підтримки і опори. І поки добиралася вона цієї жаданої вершини, егоїстично та з впевненими думками, "допомогли любі друзі, дякую, тепер я сам, бо ви такі низенькі стали, аж смішно бути поруч", втратила свою ціну. Так вона фінансово зросла, на вигляд солідна, вільна особа, може зайти в будь який дім, звичайно туди де відчинять. А якщо ні? Кому тоді та свобода чи вершина потрібна? Хоч і самотність це сфера для найсильніших, бо слабкі тримають зграї, але і там виживають одиниці. Свій дах є але він сирота, хоча інколи і приймає лицемірів на деякий час, і його від цього теж нудить вже котрий рік. Та й ще погода грізно посміхнулася, бо скоро буде буря. Невдача в темному сплетінні блукає, шукає здобич, тих гордих що живим себе вже не вважають. Безсмертні ви? Ех ні. Ви станете нікчемні тоді коли всі вимкнуть ліхтарі, і зорі не такі і вже дурні. Нічне повстання, не видно куди йти? Пробачте... Таке життя. Тремтячі гілки різно кольорових сірих рослин зумовлюють читати їхні заповненні до жаху новели. Прийшов час пустити сльозу в перше плече яке було поруч, хай навіть це буде проста повія з червоним дипломом, вона зрозуміє, і все одно зробить свою справу. Десь тут може й знадобляться безцінні купюри... І майже серед тиші секунди залишали світ. Все минає. Нема того хто так хотів сказати мудрі фрази, яка печаль, але її не можна боятись.
