Т.П.
Коли сідаєш, і пензлем живим
Розфарбовуєш свою щиру природничість,
То і світ вважається новѝм.
І ще надовго зберігаєш мальовничість.
Маленька пташко, хто ж спіймає
Тебе – граційно виткану, наївну?
Ніхто з тутешніх і не знає
Так щиро, природно. Як царівну.
Якийсь романтик душу ощасливить.
І буде добре. Бо не квилить…
