Що ви сперечаєтеся з хірургом, якщо вже відрізали? Що ви плюєте терапевту в очі, коли пігулки не допомагають? Мовчки випишіть інші. Не лізьте до головного лікаря з одним і тим же: «Направте мене в Німеччину!..». У головного лікаря таких своїх до… і більше. А головний лікар – не цар і не бог, тим паче не мінфін і не кум мінфіну. Але, суперечкам – зась! Що Бог дав – те дав! Не будеш же сперечатися...
Мабуть, з богами простіше. Складніше з людьми. Понад 300 років живуть люди на цій землі, що зветься «український чорнозем», і 300 років сперечаються, що з цією землею робити? І глитаї-загарбники нашу земельку вивозили, і глитаї пролетарські відчужували (а хліборобів засилали до Сибіру), і націоналізували-обколгосплювали, потім (при незалежності) землю кинули взагалі напризволяще, на потраву траві і пустелі. Хмизняк такий ріс – неба не видко! Діждалася нарешті земелька справедливості від панів-демократів: розпаювали, як розпанахали, порізали наділи: кому під фазенди, кому під городи з садками, кому під казкові палаци. І не жаль! Он її скільки! Бери хоч в кишеню, хоч на хліб намазуй! Живи і радуйся! Все одно її обробляти нікому і нічим. З ким і з чим сперечатися? З вітром? Суперечкам – зась! Тільки собі нерви порвеш. Але суперечки не вщухають. І не пересохнуть у них горлянки скільки років лементувати про національну винятковість!?
Тепер сперечаються за пільги, стоячи на щаблях… Лізуть до владного горища, до самого даху, махають різнокольоровими прапорами – і сперечаються, аж слина кипить: у кого щабель виший, тобіш, чия маківка блища до Бога? А народ внизу порсається у багні без доріг, без зарплат, без надії що колись суперечки вщухнуть і почнемо власний дім будувати…
Ви як хочете, але для мене суперечки – це вже хвороба. І, мабуть, хронічна! І з ким мені сперечатися?
Від усього віднайдені пігулки, краплі, крапельниці, хірургічні інструменти. Заболіло щось всередині – розпанахали, відрізали, зашили – живи і радуйся. З ранку заскрипіло в щелепах, в ногах, шамнуло в голові – дві пігулки і стрибай собі далі до вечора, а ввечері – на танці. Кольнуло десь під ребра – накрапали крапельок, запили рідиною якоюсь гіркою гидотною – співайте: «Ой у лузі, лузі…». І суперечкам – зась!
Так вони самі й підкидають теми для суперечок,і хай народ свариться до хрипоти за мову аби відволікти від іншого.
