-Я хочу вимовити слово,
Але виходить тільки звук.
Не в’яжеться у нас розмова,
І в тиші так багато мук!
Ти вперто кліпаєш очима,
Дірявиш стелю до глибин.
Твої вуста здаються злими,
І я тобі здаюся злим.
Не досягнути компромісу,
Бо ти не йдеш на компроміс.
Біжиш за посмішок куліси,
Немов найкраща із актрис.
Так тяжко вимовити слово!
Мабуть, від тебе я втечу.
І все почнеться ніби знову...
-Мовчи.
-Мовчу.
P.S. Часом виникає така мовчанка...
Не та, якою заповнюють паузи між словами,
а та, коли просто вже немає чого сказати.
