Степи,степи безкраї і розлогі.
Біжать по ним курні дороги.
У далечінь,у майбуття.
Нуртує поколінь життя,
Невпинно йде,долаючи пороги.
Вперед усе.Не можна зупинитись,
За маревом щоб скорше опинитись.
Що там чекає нас усіх?
Звитяга,чи сусіда сміх?
А треба ж у минуле подивитись.
У ньому все-поразки й перемоги,
Усе,що нам післали боги.
Куда князі й гетьмани нас вели,
Куди самі ми забрели?
Які здолали,ми,дороги?
Яких вершин,ми,досягли,
Чи вірно йшли ми,чи брели
В пітьмі віків,чи навмання
У сутінках шукали дня?
Чи твердість духу обрели?
Ні,не ізгої,ми,судьби.
У битвах кожної доби
Свободу кров"ю здобували.
Життя,за неї,рясно клали,
Несмів ніхто назвати нас-раби.
Та все втрачали,ми нераз.
Не вчив нічому,нас,минулий час.
Не вміли взяти ми уроку
І в яму падали глибоку.
Тим й дивувався світ із нас.
Та й і самі,ми,дивувались
Як швидко у кайдани вбрались.
І знову кров неначе воду,
Лили за жадану свободу
І знов з біди ,ми,виривались.
Ну що ж,пора нам оглянутись,
Задуматись,та й схаменутись.
І не втрачати марно час,
Бо проклянуть нащадки нас.
То ж час до купи нам горнутись!
ID:
303255
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 30.12.2011 18:48:12
© дата внесення змiн: 30.12.2011 18:48:12
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|
