...цієї осені тепло торкнеться твого серця і залишеться до весни
хтось вірить нашій брехні і засинає із нею на одній подушці
так часто буває...і коли починають снитись розбиті літаки
виявляється що все далеко не так просто...
і життя все ще тебе тримає...
можна пройти до кінця так і не спіткнувшись жодного разу
об власне серце яке ти безрозсудно кидаєш комусь під ноги
яке жбурляють від себе неначе проказу
душею убогі...
коли ти починаєш говорити про те про що інші воліють мовчати
сліпі від початку сліпі від нарождення й ниці
хапають тебе за горлянку
у ребра твої вколюють гострі шпиці
і так усю ніч...до самого ранку...
а потім теплий віск заливає холодні прогалини часу
шматок пшеничного хліба неначе змучена плоть Спаса
втамовує голод і навіть лікує відчуття провини...
у душу твою таку ще чисту дитячу
життя вливає дешевий міцний алкоголь та першопричину страху
і прийде час що в тобі буде настільки мало сучасної людини
що я накінець зможу повірити у Бога...
він зараз невимовно крихітний та безпомічний
не більший від мурахи...
повір я не даремно ховаю тебе від інших
я маю тебе так як і ти маєш мене
тільки довірся рукам
які більше пишуть аніж обіймають...
приємно читати
