Маріонетка
Маріонетку з неї ти зробив,
Іще одною лялькою завівся.
І зразу ж серденько в душі убив,
І кров’ю безневинною зігрівся.
До дна ти випив все її нутро,
Себе потішив чистим плодом.
На шию замотав якесь хутро,
Ти думаєш:«Віддячить згодом».
Вважаєш, що красива. А даремно,
Уже давно убив усю красу.
Не заперечуєш, що так чинить ганебно,
Та схаменутись вже нема часу.
Ти віриш в свої силу і могутність,
Ще й владу тицяєш усім під ніс.
Попав у водопад, забув про сутність,
Її з собою у той вир поніс.
Діалог з совістю
- Вона ж бо лялька. Що іще їй треба?
Машина,гроші – все це в неї є!
- Та ні! Свободу,простір, синє небо,
А не лахміття дороге твоє.
- Вона мене кохає до безтями,
Без мене їй в провалля лише шлях.
- Зате з тобою по суцільних ямах
Вона біжить, а поряд з нею страх.
Тут про любов не може й бути мови,
Ти нитками її скував.
Маріонетка – от і вся розмова…
- Вважаєш ти, що я програв?
- Та це не гра! Життя, реальність,
А ти ілюзії створив.
Дивися, ти вдаєшся в крайність,
Їй клітку золоту зробив.
Добрий тиран
Ідеш…тобі це так потрібно,
Ти ж вільна птаха в небесах.
Хоч золота у мене клітка,
Але тобі усе не та.
Свободи просиш, хочеш волі,
Злетіти крилами у вись.
Та мрії твої зовсім голі,
На що лишаєш, подивись.
Ти покружляєш, помандруєш,
І вернешся назад сюди.
Ніяк мене цим не здивуєш,
Ховатись схочеш від біди.
Останній монолог маріонетки
Ти помиляєшся, вже пізно,
Рабою стала назавжди.
І не дивись на мене грізно,
У цьому винен тільки ти.
Маріонеткою я стала,
Ти з мене ниточки лиш вив.
Покуштувала твого жала,
Натомість лялькою зробив.
Тепер свобода не потрібна,
Бери в дарунок, забирай.
Мені лише плита надгрібна,
І напис: «Тут ляльковий рай…»
17.07.2007р.
ID:
300671
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 18.12.2011 00:44:10
© дата внесення змiн: 18.12.2011 00:44:10
автор: mari4ka
Вкажіть причину вашої скарги
|