- Між минулим і майбутнім - мить.
Як її, оту незриму, зупинить,
Щоб не допікало каяття
За безцільно розтранжирене життя?
-Неможливо, сину, мить єдину зупинить.
Щоб на світі безтурботно потім жить,
Треба місяців багато, може й діб,
На початок душу вимісить, як хліб.
Та і це іще не все, не те,
Хай вона підійде і зросте,
Набереться почуття, думок -
І тоді її пекти настане строк.
І яка людини чистота,
То така й хлібина вироста.
Труд оцей, роками що плекав,
Треба людям, щоб до крихітки роздав.
Сину, ось така твоя мета,
Совість чиста, і дорога не пуста.
І тоді ота єдина мить
Стоголосо у тобі бринить...
-Знаєш, батьку в мене тут протест.
В цьому, що життя мого є сенс,
Що ростив в собі, плекав, надбав,
Людям щоб до крихітки роздав?
-Сину, наші душі - таїна,
Ніби все і роздаєш до дна,
А вона від щедрості росте.
В добрих людях, сину, а протест
Твій, це просто молодість сама,
Не пізнавши мудрості ще дна.
В доброті, у людях наша сила.
Ти про це колись своєму скажеш сину.
