Безмірно тихо у них сьогодні в спальні, що можна почути думки.
Буває ж так, коли пристрасть втрачає свою актуальність.
А ліжко стає холодним й пустим.
Не так випрані шкарпетки, не такі смачні обіди,
Неважливо, де ти була, коли і з ким,
У що вдягнена, чому приймаєш заспокійливе та худнеш...
Чому багато палиш, вкотре надто зблідла?
Навіщо усе, що зараз-так складно, хоча донедавна було простим.
Куди зникають монотонно будні.
Картаєш себе за втрати. Рвеш сумління докорами на шматки.
Якщо тобі дають парашут - потрібно неодмінно стрибати,
Якщо заходиш до клітки з левом - спробуй довіритись
і годувати його з руки.
Тоді не буде вологих від сліз подушок,
через те, що нічого ніколи не зароджувалось під серцем.
Вивертаєш на виворіт від безпорадності душу
і від цього вона болить ще дужче, болить нестерпно.
Немає сенсу повертатись додому,бо там
вкотре тільки голодна кішка і ненаситно
порожній холодильник.
Набридло постійно дзвонити знайомим,
може, нарешті хоч хтось тебе розважить та втішить.
Коли так лячно від усвідомлення, що ніжність не
компенсуєш грішми... І справді потрібен він,
не такий як попередні всі, інший.
Потрібен сильно.
Зворушливо,Леоно... 
Удачі і нехай повернеться той, хто потрібен! 
