Може десь далеко кращі є країни,
Тільки все там інше: небо і поля.
Я ж вклоняюсь долі, що на Україні
Народилась й жиє вся моя рідня.
Я не знаю де ще вміють так співати
На свята і в полі пісні чарівні.
Де ще серце й душу вміють віддавати
За свою Вкраїну, за щасливі дні.
Де ще так терпляче йде народ до світла
І мету не зрадив, й душу не продав.
Кобзарева пісня лине, не затихла,
Бо слова Шевченко серцем написав.
Де ще може бути небо синє-синє
І садків вишневих ніжна заметіль.
Солов"їна пісня де ще так ось лине,
В ній звучить і радість, і печаль, і біль.
А лани широкі в золотавім сяйві
Зустрічають сонце й проводжають день.
І живуть тут люди сильні, добрі й славні,
Вміють працювати і ростить дітей.
Може десь далеко кращі є країни,
Тільки в моїм серці є любов одна:
Небо синє-синє, пісня солов"їна
І батьківська хата, й доля молода.
Відповім Вам, Олю, що таки немає
в цілім світі кращих, як наш рідний край!
Я вже чверть століття рай такий шукаю,
Кричить серце:"Дарма! В Україні - рай!"
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Навіть, якщо Україна в особі нашої влади, іноді стає для нас мачухою, ми всеодно її всім серцем любимо і сподіваємося на краще. Бо, справді, іншої такої країни в світі не має. Дякую за чудовий вірш. За любов
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
