Вперше вони зустрілись випадково. І розійшлись, бо їй було 15, а йому в два рази більше.
Вдруге ж вони зустрінуться через півроку після його смерті, 17 січня 2011 року, коли вона абсолютно випадково передозує ліки...
Засне, щоб прокинутись з ним.
Їх роман налічував сотні мегабайт переписки і дві зустрічі. До і Після.
Вона:
«Твої листи пахнуть зів’ялими трояндами?»
Знаєш?
Я сумувала. Їхала в маршрутці і сумувала. Ти ж знаєш, які у нас маршрутки... Там й існувати важко (їдеш собі, а тобою трясе, здригує, підкидає). А я сумувала...
Сумувала на парах...
Знаєш про що я подумала на лекції. Я не пам’ятаю твоїх рук. Які вони? Твої пальці... Чи шершаві у тебе долоні? Яка на дотик твоя рука..?
Я сумую. За твоїми руками. За ніжними і сильними руками. За тобою.
P.S. на півгодини відключили інтернет. Я думала – помру...
Він:
Тепер знаю.
Я теж сумую за тобою. І, ти знаєш, я приїду. Тоді буде по-іншому. Більше не буде листів, що пахнуть трояндами. Більше не буде запилених томиків поетів і їхніх віршів.Будемо лиш ти і я. Та й так не буде. Будемо лише ми...
Сьогодні вихідний, то ж я провів його з тобою. З думками про тебе. Уявив нашу наступну зустріч. До деталей. Уявивив як ти будеш виглядати. Краще ніж в моїх трьохрічних спогадах. Краще. Старше. Коханіше.
На наступний раз я тебе не відпущу. Нікуди!
P.S. мої руки? В них нічого надзвичайного. Поки. А отколи в них будеш ти... в них буде рай.
За цими листами нічого святого не залишалось. Нічого таємного. Нічого геть інтимного. Ці листи були як одне суцільне запрошення в рай. Їхній персональний рай... А задля того, щоб туди потрапити варто було вицокати сотні повідомлення. І дві зустрічі. До і Після.
Вона:
Ми..? Як же я хочу нас. Хочу прокидатись і бачити тебе поруч. Всякого. Сонного. Сплячого. П’яного. Однаково коханого...
Коли вже...?
Сьогодні настільки сірий день, що й писати не хочеться. Проснулась. Повчилась. Почитала книжку. Пишу тобі...
P.S. ти романтик?!
Він:
Я не романтик. Я просто живу в Римі.
Знаєш, а я хочу трошки більше ніж ми.
Коли ти написала про руки, я (отут не смійся) подумав про твій живіт. Який він? Ні. Не пиши. Я хочу побачити сам.
Більш за все мені хотілось би бути поруч і торкатись твого живота. Уявляти, що саме звідти почне свій шлях моя донечка.
Мені занадто багато років, щоб вірити в лелек. Але я занадто старий, щоб розуміти звідки беруться діти. Так-так, осуди мене, коли я неправий, але наука потроху вбиває чарівність цього моменту – зачаття дитини. «Сперматозоїд потрапляє в яйцеклітину», будь-яким шляхом, значить?
До чого це я? Якщо я напишу, все що зараз в мене в голові, то це буде останнє повідомлення в нашій історії. Най ти взнаєш, який я збоченець згодом...
Нас коли-небудь стане троє і справа тут абсолютно не в генетиці, не в сперматозоїдах і не в плаценті. Справа в тому, що я люблю тебе.
Вони спеціально упускали прості фрази. Дати. Все,те що мусило бути присутнім у їхній переписці. Ці повідомлення йшли окремо.
«17. 05. – я буду в рідному.
18.00 – чекатиму на площі.
Прихопи з собою моє кохання.»
Вона:
Коли я читала цей лист, мені чомусь здалось, що там уже є ти. Тобто твоє...
Ніколи не думала про такі речі. Це здавалось мені абсолютно простим і правильним. Аксіомою, надякою не варто думати. Просто сприймати як є.
Але з тобою так важко сприймати все як є. Я почала дивитись на світ по-іншому.
Ось наприклад цей лист – набір символів, що через декілька хвилин надійдуть на якийсь там сервер і зависнуть там, аж поки той сервер не зламається, абощо (вибач, я слабка в тих інтернет відносинах).
Але невже все так просто? Тобто те, що я зараз думаю і те, що потім будеш думати ти, коли прочитаєш цей лист, випадає із системи. Ці думки сервер не передає. І те, що я тебе люблю, теж.
З тобою важко, ти змушуєш мене думати.
P.S. я хочу сина.
Він:
Я навіть розгубився. Ти перша, з ким я спорю про стать дитини.
А скільки нас ще чекає суперечок?! Таких же безглуздих і ні про що. Я чекаю їх, адже в кожному спорі найсолодше – компроміс. Розумієш?
У мене вже усе готове до відльоту, а тут начальник нагрузив роботою. Боюсь не встигну. Але ти не переживай. Плювати на роботу – я їду до тебе!
P.S. буде тобі син, я постараюсь.
Десятого травня, за тиждень до приїзду в Україну, він загинув.
Попав під колеса машини і залишився там назавжди...
Вона взнала не одразу.
Але одразу як взнала – припинила жити.
Почалось існування за межами радості:
«Він. Його руки.Листи.»
Для такої історії потрібно небагато. Всього-то сотні мегабайт переписки і дві зустрічі До і Після.
Вперше вони зустрілись випадково. І розійшлись, бо їй було 15, а йому в два рази більше.
Вдруге ж вони зустрінуться через півроку після його смерті, 17 січня 2011 року, коли вона абсолютно випадково передозує ліки...
Засне, щоб прокинутись з ним.
Annika Ly
