|
Проснувся зранку. Батьки вже давно перестали будити його. Ауреліано давно прокидався сам. Його розум прокинувся не одразу, тому він не був максимально обережним. На підлозі лежав іграшковий їжак, зроблений з металу, виблискуючи колючками. 17-літній парубок не помітив крихітну забавку свого 7-річного брата, і наступив усією вагою на неї. Епітелій пальця проткнувся і крізь здерту шкіру просочилась перша крапля крові. Ауреліано не відчув поранення, а тому спокійно продовжив дію, яка була спрямована на те, щоб дістатись до туалету і умивальника. Після того, як парубок побував у туалеті і умився, щоб прокинутись, жовто-гаряча рідина з більшою схожістю до помаранчевого і червоного кольору почала повільно змиватись проти годинникової стрілки в унітазі. У людей тепер рідко зустрінеш білу сечу чи світло-жовтаву, навіть у здорового організму. Світ змінився - і людина теж.
Холодна плитка на кухні відчувала теплу кров на нозі хлопця. Ауреліано помітив за собою сліди і вжахнувся.
Якнайшвидше витягнув шнур з трубкою, і набрав номер:
- Мамо, ситуація №13!!! 13!!
- Як це сталося? Де ти міг?
(Продовжити)
- Яка різниця?! Викликайте ряткоманду!
- Добре, відкрий телепорт і оглянь чи глибока рана, який шар латексної шкіри потрібен?
Ауреліано уже давно не мав поранень, але це сталось! Навіть незначний поріз міг вбити людину.
Через 5 хвилин, відкривши телепорт і взявши льоду, щоб анастезувати і охолодити ранку, Ауреліано лежав на софі із задертою догори ногою, щоб мінімізувати втрату хоча б краплі крові.
Прибула ряткоманда. Вони були чимось схожі на лікарів, але не в білих халатах і рідко хто з персоналу ряткоманди володів глибокими знаннями медицини.
Персонал швидко промив рану рідиною, яка нагадувала перекис і марганцівку. Рідина, зустрівши на нозі кров, зашипіла фіолетовими бульбашками. Зібравши серветкою залишок препарату, який не зупиняв кров, а лише промивав і стерилізував рану, ряткоманда виміряла ранку (яка становила лише 0,3 см) і один із ряткоманди вирізав шматок латексу. Ауреліано з цікавістю спостерігав, як персонал увімкнув машину для напою штучного матеріалу.
Один із "лікарів" почав розминати пальцями латекс, потім швидко промочив його у ту ж фіолетову рідину і притиснув до ранки. Нагріта ложкоподібна голка мініатюрних розмірів припікала розм`яклий латекс до шкіри Ауреліано. Хлопець скрикнув, коли відчув, що йому надзвичайно гаряче.
Шкіра на пальці, де припікали латекс - темніла. Навколо ранки, де припекли латекс - вона залишилась чорною на все життя.
Коли ряткоманда завершила процедуру, один із рятівників запитав, чи можна покурити у квартирі.
- Хлопче, можна я закурю?
- Батько мене уб`є, адже повітря у нас вже залишилось мало.
- Я лише одну цигарку? Робота у нас напружена, а там -сказав чоловік, тикаючи пальцем у вікно,- у вакуумі не покуриш!!
- Гаразд. Тільки дозвольте Вас дещо запитати!?
- Ну, давай! - зачеркаючи сірник, промовив "лікар".
- А правда, що колись людина була здатна до регенерації? Правда, що нашим батькам не доводилось запаювати рани цим латексом?
- Еге ж. Але звідки ти знаєш? Уся інформація такого типу уже давно видалена із інтернету і телебачення нашим урядом.
- Це все книжки! Про них уже суспільство забуло: незручно. Усім легше натягнути шолом і слухати, що втовкмачує голос і зображення із віброшолома. Розкажіть більше!
- У людей ще 100 років тому була така властивість, як саморегенерація. Рани заживали самі. Все це було природньо - кров "зверталася" і сама закривала розрив шкіри і пізніше сполучною тканиною загоювала порізи, опіки.
Сьогодні в людей навіть сеча інша. Ти помітив? Вона жовто-гаряча, червона, або ж помаранчева. А знаєш, яка вона була у здорової людини 100 років тому?
- Яка?
- Біла, прозора, або світло-жовтава.
- А чому?
- Бо в людей був імунітет! лейкоцити - це мікрочастинки в крові - з`їдали чужорідні тільця, віруси, які проникали в організм; тромбоцити - накопичувались на розривах капіляр, вен і артерій, і тим самим перекривали рану. Зрозуміло, що розрив епітелію у великих розмірах, пошкодження важливих органів чи внутрішні кровотечі не регенерувались.
- А тепер...і парубок притих.
- Так, а тепер ми зашиваємо себе латексом. Глянь!
Чоловік розстебнув рукав і показав передпліччя, де був великий чорний квадрат запеченої шкіри, а під прозорим латексом пульсувала кров, шукаючи виходу з-під герметично припеченого латексу.
- Ця рука в мене часто німіє, її наче віднімає, але варто лише підвищити тиск - і вона знову моя.
Чоловік договорив, потушив сигарету в чашку, яку подав Ауреліано, і, покидаючи приміщення зі своїм співробітником, побажав удачі.
- Бережи себе, бо одна невдала рана може позбавити тебе життя. Кров тепер не звертається! Бережись! - і дві постаті зникли в синюватому світлі телепорту.
Ауреліано поглянув у вікно і ще довго роздивлявся коричневі безповітряні ландшафти і лаву, яка текла в сталому руслі.
- Справжнє пекло! - подумав хлопець і пішов спати з надією, що йому присниться щасливе життя 100 років тому..
ID:
250509
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.03.2011 22:46:58
© дата внесення змiн: 29.03.2011 22:54:58
автор: Андрій Конопко
Вкажіть причину вашої скарги
|
