Тій, що учора…
Стоять, мов дерева вкопані,
Ні поруху, ані звуку,
Вдивляються в землю стоптану,
Мовчать, наче скрипки зламані.
Із чого їх душі зроблені,
Що так відлітають хутко,
Лишаючи тіло стомлене
Стлівати в землі під каменем?
Несправної хвіртки брязкання,
В холодні вуста цілунки,
Сукенка іще невдягана,
Тривожного ранку моросінь…
Стоять спорожнілі, сплакані,
Ніхто не питав їх думки,
Пускаючи пташку злякану
З вікна на десятім поверсі.
